Знайомство з мовою програмування Python

Python – це універсальна інтерпретована мова програмування, що в останній час стала досить популярною завдяки своїй концепції, великому ком’юніті розробників та можливості застосування.

Днем народження мови Python вважається 20 лютого 1991 року, а її автором є нідерландський програміст Гвідо ван Россум.

Python застосовують такі IT-гіганти як: Google, Facebook, Dropbox, Mozilla, Яндекс та Microsoft. На ньому написані такі додатки, як YouTube, Instagram, PayPal, тощо.

Алфавіт мови.

Алфавіт мови – це фіксований для даної мови набір основних символів, з яких повинен складатися будь-який текст на цій мові. Ніякі інші символи не допускаються!

Алфавіт алгоритмічної мови Python включає в себе:

• великі (A … Z) та малі (a … z) букви латинського алфавіту
• цифри: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 0
• операції: + – * ** / // % @ << >> & | ^ ~ < > <= >= == !=
• роздільники: ( ) [ ] { } , : . ; @ = -> += -= *=

Розмір літер має значення, тобто великі і маленькі літери вважаються різними.

Не допускаються символи: $ ? `

Ідентифікатори.

Python – мова, яка реалізує процес обробки даних, оперує з різними типами даних, на які необхідно якимось чином посилатися. Для цього програмним об’єктам даються індивідуальні імена. Роль таких імен і виконують ідентифікатори.

Ідентифікатор – це будь-яка кінцева послідовність літер, цифр і символу підкреслення, яка починається з букви або символу підкреслення.

Не можна використовувати два поспіль символи нижнього підкреслення на початку і в кінці ідентифікатора.

Ідентифікатор не повинен співпадати ні з одним ключовим (зарезервованим) словом інтерпретатора Python. Перелік ключових слів можна отримати, виконавши послідовно дві команди: import keyword та print(keyword.kwlist).

Як можна побачити, більшість службових слів (окрім: False, None, True) та вбудованих функцій пишуться маленькими літерами. Але імена ідентифікаторів чутливі до регістру. Наприклад, myname і myName – це два різні ідентифікатори.

Літерали.

Літерал (literal – константа) – постійне значення певного типу даних, записане у вихідному коді комп’ютерної програми.

Значення літералу використовується буквально, число 2 завжди представляє саме себе і нічого іншого – це «константа», тому що її значення не можна змінити. В мові Python немає окремої синтаксичної конструкції для оголошення літералів. Досить часто для вказання того, що змінну не варто змінювати, її пишуть великими літерами (це вказівка розробнику, а не інтерпретатору).

Синтаксис мови Python.

При складанні програми на мові Python треба дотримуватися наступних положень:

• Кінець рядка є кінцем інструкції (прикінцеві символи непотрібні).
• Для надання значень змінним оператором присвоювання є знак дорівнює =. Формат оператора: ім’я_змінної = вираз.
• Основна інструкція та вкладені інструкції (вкладений блок інструкцій) записуються відповідно до одного шаблону: основна інструкція завершується двокрапкою, наступними рядками розташовуються вкладені інструкції, з однаковим відступом на початку рядків по відношенню до основної інструкції. Відступ може бути будь-яким, головне, щоб в межах одного вкладеного блоку відступ був однаковий.
  
  

  Шаблон:

  • основна інструкція :
    • вкладений блок інструкцій
• Можна записати кілька інструкцій в одному рядку, розділяючи їх крапкою з комою:
  
  

  Приклад:

  • a = 1; b = 2; print(a, b)
• Можна записувати одну інструкцію в декілька рядків. Для цього необхідно розмістити її в парі круглих, квадратних або фігурних дужок.
  
  

  Приклад:

  • if (a < 1 and b < 2 and
  • c < 3 and d < 4) :
  • print('spam' * 3)

  Також, додатково, можна записувати одну інструкцію в декілька рядків ще за допомоги зворотного слеша (\).

  Приклад:

  • if a < 1 and \
  • b < 2 and \
  • c < 3 and \
  • d < 4:
  • print('spam' * 3)
• Якщо тіло вкладеної інструкції містить єдиний оператор, то він може розташовуватися в тому ж рядку, що і основна інструкція
  
  

  Приклад:

  • if x > y: print(x)

Коментар.

Коментар – це довільний текст у будь-якому місці програми, що пишеться після символу #, і представляє інтерес лише як замітка для того, хто буде переглядати код програми.